Вечером в Москве: 
Придурок, кум, Cтолипін, бікатарсис
БУР – Барак усиленного режима
Саме дно пекла, – пише про БУР політв'язень Василь Рогач у книжці Щастя – в боротьбі. Як правило, сюди садили на 15 діб. Видавали пайок – 300 г хліба й воду.
Особлаг – особый лагерь
Спеціалізовані табори для засуджених за 58-ю, політичною статтею. Створені постановою Ради Міністрів СРСР 21 лютого 1948 року. На початку 1952-го в них перебували понад 250 тис. в'язнів. На відміну від звичайних таборів, мали ґрати на вікнах, в'язнів на ніч закривали в бараках, до одягу пришивали номери.
Українці становили більшість ув'язнених спецтаборів. Так, у Степлазі неподалік Караганди їх було 46%, у Рєчлазі поряд із Воркутою – 40%. Табір виробляв свою власну, незвичайну мову, – згадує степлагівець Артем Фельдман, родом із Москви. – Західні українці, яких було після війни багато в таборі, не хотіли говорити російською, а тільки по-українськи. Іноземці та жителі Середньої Азії, які зовсім не знали російської, поступово навчалися їхньої мови, вважаючи її російською.
В'язні особлагів зазвичай мали максимальні терміни ув'язнення. Від 1947-го у СРСР існував мораторій на смертну кару, відтак 25 років був стандартним присудом для більшості ворогів народу. Йосиф Сліпий (греко-католицький митрополит, був у таборах із 1945 по 1963 роки. – Країна) записав почуту в камері історію: Одна жінка вернулася із суду, на якому судили її чоловіка. Півсела вибігло напроти неї і питали: Скільки дали? А вона на те: Слава Богу, тільки 10 літ.
Бікатарсис – транспортування мертвого тіла для захоронення за межами табору
На контрольно-пропускному пункті вахтові проламували череп покійника дерев'яним молотком, а груди пробивали шомполами – аби пересвідчитися, що той справді помер. Трупи зазвичай закопували голяка. Бути похованим у білизні – привілей для ув'язнених. Під час ранкового розводу їм часто нагадували:
– Хто добре працюватиме, систематично перевиконуватиме план і при цьому не порушуватиме таборовий режим, у випадку смерті буде похований у білизні.
Етап – транспортування із зони в зону
Міг тривати кілька місяців. Це найбільш мучачі, просто вбивчі переходи, – пише греко-католицький митрополит Йосиф Сліпий. А Михайло Сорока – помер на 34-му році ув'язнення, порахував: півроку провів у етапах. За цей час здолав відстань, що перевищує земний екватор.
Побувати тиждень у Горківському чи Новосибірському пересильних пунктах – це зібрати цінні інформації з усієї країни, – писав Авраам Шифрін у книжці Четвертий вимір. – Я не раз бачив, як їде етап, тисяча людей, наприклад, із Воркути на Колиму, а в той же час із Колими їдуть назустріч етапи на Воркуту. А це ж віддаль на 20 тисяч кілометрів! Безупинно йде тасування в'язнів.
Столипін – вагон, у якому етапували в'язнів
Вагони особливої конструкції для перевезення переселенців у Сибір чи інші незаселені райони Російської імперії з'явилися 1908 року з ініціативи прем'єр-міністра Петра Столипіна (1862–1911). Були гіршими від пасажирських, але кращими за товарняки. Мали окремі відділення для людей і тварин. Пізніше вагони вдосконалили – з'явилися ґрати та інші атрибути суворого режиму. Часто людей перевозили до установ ГУЛАГу і в товарняках.
Піти під мох – загинути під час етапу
Термін з'явився у Воркуті в 1930-х. В'язнів вивантажували з пароплавів на річці Усі. Звідти до місць утримання треба було пройти понад 300 км, при цьому тягнути на собі спорядження. Часто потрапляли під чорну пургу – заметіль. Швидкість вітру сягала 40 м на секунду, мороз – 30 °С. Викопати повноцінну могилу не було можливості. У кращому разі небіжчика накривали шаром моху ягелю.
Кум – оперативний працівник
Одна із ключових осіб адміністрації табору – займалася перевихованням в'язнів. Будь-яку співпрацю з кумом осуджували в'язні.
Не вір, не бійся, не проси – головна заповідь політв'язня
Придурок – ув'язненийз інженерно-технічною освітою
Могли виконувати висококваліфіковану роботу. За це отримували кращі умови перебування, а також надбавку – сто грамів хліба та пачку махорки. Хліб видавали щодня, а махорку – раз на місяць.
Придурки – це вуха, очі, щупальці і дрянь лагерної адміністрації, – згадує Данило Шумук у книжці За східним обрієм. Окрему, інтелігентну групу придурків кликали Фан Фаничами, Сидор Полікарповичами чи Укропами Помідоровичами.
Радость в зону – перевиконання плану роботи
За нього зеки отримували додатковий пайок. Так, за виконання 105% плану давали плюс один – 100 г хліба та каші. При більших показниках можна було отримати плюс два чи навіть плюс три. Результати оцінювали не індивідуально, а для бригади. У кожній мав бути свій стахановець. Його рекорд записували на табличці, з якою герой міг перший на чолі бригади заходити в зону.
Чуні – найпоширеніший вид взуття у таборах
Політв'язень Степан Мамчур описує їх так: Це фантастичний винахід епохи соціалізму: кордова частина старого ската, загнута у вигляді човника і зшита такими ж кордовими нитками або дротом. Швидко і дешево, але нестерпно холодно.
)
){kind=avatar}
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
- Если Вы заметили ошибку, пожалуйста, выделите её мышкой и нажмите Ctrl+Enter
|
Выделите любой фрагмент прямо в тексте статьи и нажмите Ctrl+Insert
Мы весьма признательны всем, кто использует наши тексты в блогах и форумах. Пожалуйста, уважайте труд журналистов: не перепечатывайте в блогах статьи целиком (они всегда доступны по этому адресу), не забывайте ставить ссылки на полный текст на нашем сайте.
|
||||
