Податкове навантаження на бізнес було 57 відсотків, стало 40–42. Це не стимулює вихід із тіні

Які реформи зараз найбільш нагальні?

– Їх потрібно робити у всіх напрямках одночасно – економіка, обороноздатність, освіта, культура, медицина. Можливі нові патрульні, судді, прокурори без сучасної системи освіти? Я вважаю, ні.

Чудово, що почали реформувати патрульну службу. Але за нереформованої прокуратури і суду через деякий час це дасть негативний результат. Патрульний обґрунтовано затримав людину, передав прокуратурі, прокуратура – суду, а той відпустив її. І який буде стан поліцейського, який щодня ризикує життям?

Створили низку антикорупційних структур. Водночас, фігуранти гучних справ виходять на волю, поновлюються на посадах.

– Ніколи не помічав в Україні кровожерливих настроїв. Але останнім часом вони з'являються – разом із відчуттям несправедливості. Ще позаторік казав, що слід якнайшвидше оголосити економічну амністію. Люди жили в цій країні: кожна влада встановлювала їм якісь правила, як виявилося – погані. В лютому 2014-го пролилася кров. Люди поклали життя за справедливість, за рівні умови. Це має стати межею. За нею лишити всіх, у кого руки по лікоть у крові. Решті сказати: Шановні, якось ви заробляли ці гроші – вони ваші, тільки не виводьте за кордон, вкладайте в економіку України.

Як домогтися цього?

– Багато скаржаться на неповернутий податок на додану вартість. Це кошти, які держава позичає в бізнесу – на утримання армії, поліції, освіти, медицини. Кажуть, заборгованість перед підприємцями зменшилася. Справді, на 1 січня було 12 мільярдів гривень, потім частину виплатили. Але мовчать, що за січень-лютий знову додали. Системно проблема не вирішується.

У Грузії її давно немає. Повертають автоматично. Смішно, коли кажуть, що Грузія – маленька країна, тому там це можна зробити, а в Україні – ні. Реальний приклад: українська компанія виробляє холодильні установки для торгових центрів. Виграла міжнародний тендер. Торік їй заборгували 3 мільйони з ПДВ. Цих коштів підприємству не вистачило, щоб виконати замовлення. Частиною його довелось поступитися турецькій фірмі. Це можна назвати підтримкою вітчизняного виробника?

Щойно податковий прес слабшає – з'являються нові магазинчики, кафе, заправки, посилюється – написи здається в оренду. Зараз такі – по всьому Києву. Вартість оренди квадратного метра торгових площ у центрі міста сягала 100 доларів. Нині орендодавці щасливі отримати 20. При цьому встановлюють ренту з нерухомості в 3 відсотки. Уточнили, що місцева влада може ухвалити на свій розсуд – від 1 відсотка до 3. Чому не встановити всім однаковий відсоток?

Оподатковують пенсії, депозити. Людина хоче покласти гроші в банк, а їх обкладають 18-відсотковим податком. Ще й немає впевненості, що завтра банк не лусне. У вас лежали 5 мільйонів гривень, а повернуть гарантованих 200 тисяч. Чому не 100 тисяч, не мільйон? Хто за такої нестабільності понесе гроші в банк?

Чи є діалог між владою і бізнесом, зокрема, щодо податків?

– Частину вимог підприємців почули. Вони лягли в законопроект 3307 – компромісний варіант податкових змін, ухвалений в результаті протистояння парламентського комітету й уряду. Хоча краще було заморозити ситуацію і, спілкуючись із бізнесом, працювати над новим кодексом. Прийняти його і не змінювати кожні півроку.

Яка ситуація зараз?

– Діалогу не бачу. Вся увага переключена на можливе переформатування уряду.

Чи був готовий бізнес до впровадження зони вільної торгівлі з Євросоюзом? Коли відчуємо позитивні результати?

– Українські компанії виходили на європейські ринки і раніше, хоч це нелегко. Режим вільної торгівлі означає: по-перше, на українські товари не накладають мит. По-друге, виробники з України та Євросоюзу мають однакові права для реалізації продукції, преференції місцевим підприємцям не надаються. Перші результати відчуємо наприкінці цього року. Збільшиться експорт до Євросоюзу і компенсуються збитки України від втрати російського ринку.

Де ще можуть бути затребувані українські товари?

– У перспективі може бути Близький Схід.

Держава допомагає компаніям виходити на нові ринки?

– У найближчі два-три роки мають активно трудитися дипломати.

1996-го запрацювала зона вільної торгівлі між Грузією та Україною. Товарообіг між країнами 2001 року становив 48 мільйонів, а 2007-го перевищив мільярд доларів. Важливо було будь-які проблеми вирішувати миттєво. Зокрема і щодо транзиту вантажів. Святе місце порожнім не буває. Закрили тут – піде в інший бік.

В Україні лунають заклики заборонити російський бізнес. Варто робити це?

– Іде російсько-українська війна, хоч офіційно й не оголошена. 2008 року була російсько-грузинська. Тоді Москва в односторонньому порядку запровадила візовий режим щодо Грузії. Тбілісі ж зі свого боку його спростив. Вирішили: нехай приїздить якнайбільше туристів. А російським інвесторам сказали: Працюйте, але за нашими правилами.

Однак Тбілісі розірвав дипломатичні стосунки з Москвою. Й не відновлює їх досі.

– Це сталося 26 серпня 2008 року не через війну, а коли Москва визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії. Якби Грузія не зробила цього, то де-факто і де-юре погодилася б, що Росія вчинила правильно. А так вона загнала себе в глухий кут. Окрім неї, Нікарагуа, Венесуели, Науру й Вануату, ніхто незалежність цих територій не визнав.

Як можливий розпад Російської Федерації вплине на Україну й Грузію?

– Для України великої небезпеки не повинно бути. Вона сусідить із ЄС, має більший кордон з Європою, ніж із Росією. Геополітично не затиснута так, як Грузія.

Для Тбілісі ж це дуже небезпечно. Межуємо з нестабільним Північним Кавказом. Невідомо, як він поведеться. Все було б інакше, якби Грузія була членом НАТО, мала вищу систему безпеки.

95 років тому в Грузії були події ідентичні українським – ми мали власні Крути. Загинули юнкери, які боронили республіку. Місцеві більшовики підірвали фортецю зсередини. Коли 11-та Червона армія вторглася в Грузію, то Серго Орджонікідзе надіслав Сталіну вітання: Над Тбилиси реет красное знамя.

2008 року російські війська не взяли столицю Грузії, бо вже не було таких Орджонікідзе й Сталіна, на яких можна спертися. Так, владу можна знести, але країною потрібно керувати. Тому дійшли до Тбілісі й зупинилися.

Якою бачите Україну через п'ять років?

– Вона зможе конкурувати з Німеччиною.